7 бригада тактичної авіації імені Петра Франка — єдине з’єднання Повітряних Сил України, яке системно експлуатує фронтові бомбардувальники Су-24М і розвідники Су-24МР. Базується вона в Старокостянтинові на Хмельниччині, військова частина А2502, і підпорядковується безпосередньо командуванню Повітряних Сил, а не одному з повітряних командувань.
Саме ця частина стала носієм далекобійних крилатих ракет Storm Shadow / SCALP-EG і водночас однією з найпріоритетніших цілей російських ударів по аеродромах. Від 2014 року її історія — це не лише літаки, а постійна боротьба за льотний ресурс, екіпажі й саму можливість злетіти після чергового обстрілу.
Нижче — не довідка з кількох рядків, а розбір, чим бригада відрізняється від інших авіаційних частин, як вона влаштована, чому «старий» Су-24 досі працює і де в публічних матеріалах найчастіше плутають факти.
Чому саме ця бригада стала єдиною ударною «сушковою» частиною
У радянській системі Су-24 був масовим фронтовим бомбардувальником. Після 1991 року Україна успадкувала кілька полків цієї машини. Далі спрацювала логіка скорочень: частини розформовували, літаки зводили на менше аеродромів, частину ставили на зберігання. До середини 2000-х бойова експлуатація Су-24 фактично зібралася в одному місці — Старокостянтинові.
Це важливо розуміти, коли читаєш новини про «українські Су-24». Мова майже завжди про 7 бригаду тактичної авіації. Інші бригади тактичної авіації літають на Су-27, МіГ-29, Су-25. Ударно-розвідувальний профіль із змінною геометрією крила і великим радіусом дії залишився тут.
У 2004–2005 роках до бомбардувальної бригади приєднали 32-гу окрему розвідувальну ескадрилью, яка раніше базувалася в Коломиї й працювала на Су-24МР. Так з’явилося бомбардувально-розвідувальне з’єднання, а в березні 2008-го його переформували вже в бригаду тактичної авіації. Відтоді в одній частині живуть два споріднені, але різні завдання: удар по наземних і морських цілях і тактична повітряна розвідка.
У 2005–2006 роках бригада стала першим авіаційним з’єднанням Повітряних Сил, повністю переведеним на контракт. Це не парадна деталь. Для Су-24 потрібні не лише пілоти, а штурмани, інженери вузьких спеціальностей і люди, які вміють тримати в строю літак кінця 1970-х — початку 1980-х. Призовна ротація таку систему ламає.
Від полку на Хмельниччині до імені Петра Франка
У відкритих джерелах фігурують дві «дати народження». Англомовні довідники часто пишуть 1951 рік — рік появи 7-го бомбардувального авіаполку в радянській системі. На самому аеродромі Старокостянтинів полк у нинішньому місці сформували 1 липня 1966 року: сюди перевели частину техніки з 733-го полку, який відбув на аеродром Домна в Сибіру. Далі техніка змінювалася закономірно для того часу: Іл-28, потім Як-28, з грудня 1977-го — Су-24, а в 1985–1988 роках — модернізований Су-24М.
У січні 1992-го особовий склад склав присягу українському народові. Уже 13 лютого стався один із найгостріших епізодів перших місяців незалежності: група екіпажів підняла кілька Су-24М і пішла в бік Росії, на аеродром Шаталово. Частину машин повернули, але шість бортів і бойовий прапор полку вивезли. Цей епізод досі згадують у частині як урок лояльності, а не як «давню історію».
28 березня 2008 року указом Президента Віктора Ющенка бригаді присвоїли ім’я Петра Франка. Це не літературний жест «на честь батька-письменника». Петро Іванович Франко (1890–1941) — син Івана Франка, інженер, співзасновник «Пласту», поручик Українських січових стрільців. У грудні 1918 року саме він очолив Летунський відділ Української галицької армії — першу організовану авіаційну структуру ЗУНР. Загинув після арешту НКВС у 1941-му. Для частини ім’я працює як місток: сучасні екіпажі Су-24 формально стоять у тій самій лінії, що й галицьке летунство 1918–1919 років.
У 2021 році аеродром базування сертифікували за стандартами НАТО. 24 серпня 2022-го бригада отримала почесну відзнаку «За мужність та відвагу». Гасло частини в англомовних військових довідниках передають як Enemies reduced to Ashes — «ворогів зведено на попіл».
Як влаштоване з’єднання: ескадрильї, аеродром, техніка
Організаційно 7 бригада тактичної авіації — це не «полк літаків», а повноцінне з’єднання з штабом, авіаційними ескадрильями, техніко-експлуатаційною частиною й підрозділом охорони. За відкритими даними кінця 2010-х у складі були дві бомбардувальні ескадрильї на Су-24М і одна розвідувальна на Су-24МР. Окремо тримають навчально-тренувальні L-39 «Альбатрос»: на них дешевше підтримувати наліт і готувати молодших льотчиків, ніж «палити» ресурс бойової машини.
Аеродром Старокостянтинів (код UKLS) має бетонну смугу завдовжки близько 2475 метрів. Це достатньо для Су-24 із бойовим навантаженням, але сама база від 2022 року працює в режимі постійної загрози. Місто регулярно фігурує в повітряних тривогах саме через спроби Росії знищити тут літаки, сховища й руліжки. Тому реальна картина базування складніша за рядок «гарнізон — Старокостянтинів»: машини розосереджують, змінюють стоянки, використовують інші аеродроми й навіть ділянки доріг, коли радари й супутники фіксують пуск.
Чисельність бригади у відкритих військових каталогах оцінюють у діапазоні бригади — орієнтовно 1500–3000 осіб. Точна штатна цифра в умовах війни не публікується, і це нормально. Важливіше інше: на один бойовий літак припадає великий «хвіст» техніків, зброярів, метеорологів, водіїв спецмашин і охорони. Без них Су-24 — музейний експонат.
| Тип машини | Роль у бригаді | Що вміє на практиці |
|---|---|---|
| Су-24М | Фронтовий бомбардувальник | Удари по наземних і портових цілях, у тому числі західними крилатими ракетами |
| Су-24МР | Тактичний розвідник | Фото- і радіотехнічна розвідка, дорозвідка перед ударом |
| L-39 «Альбатрос» | Навчально-тренувальний | Підтримання навичок, введення молодих екіпажів, економія ресурсу Су-24 |
Дані про типи техніки — за відкритими матеріалами Повітряних Сил, MilitaryLand та довідниками IISS станом на кінець 2010-х; точний бойовий склад після 2022 року не розголошується.
Восени 2016 року у відкритому обліку фігурували 14 Су-24М, 8 Су-24МР і 3 L-39. У березні 2019-го IISS оцінював український парк у 14 ударних Су-24 і 9 розвідників Су-24МР — майже весь цей ресурс був зосереджений саме в 7 бригаді. Після 2022-го ці цифри змінювалися через втрати, ремонти й повернення машин із консервації. У лютому 2024-го командир бригади полковник Євген Булацик заявив Voice of America, що частині вдалося не лише компенсувати втрати, а й наростити кількість бортів за рахунок відновлення тих, що стояли на землі.
Су-24М і Storm Shadow: чому старий бомбардувальник досі б’є далеко
Су-24 виглядає анахронізмом поруч із F-16 чи Mirage 2000. Крило змінної стрілоподібності, два двигуни, екіпаж із льотчика й штурмана, радянська логіка «прорватися на малій висоті». Але саме ця машина виявилася зручним носієм для британсько-французьких крилатих ракет Storm Shadow / SCALP-EG. Ракета летить далі зони найбільш насиченої ППО, тож бомбардувальник може не заходити в «мішок» над ціллю.
Це змінило профіль бригади. До 2022-го Су-24М асоціювався з бомбовими ударами по складах, мостах, скупченнях техніки — роботою, яку тепер частково забрали дрони й РСЗВ. Після появи Storm Shadow частина стала інструментом точкових ударів по логістиці, командних пунктах і об’єктах у глибині. Розвідник Су-24МР при цьому не зник: без дорозвідки далекобійна ракета швидко перетворюється на дорогий постріл «у район».
Технічно інтеграція західної ракети на радянський підвіс — окрема інженерна історія, яку публічно розкривають лише загальними словами. Для читача важливий наслідок: 7 бригада тактичної авіації перестала бути «спадком Холодної війни» і стала гібридною частиною. Планер радянський, тактика вже інша, боєприпас — європейський, забезпечення розльоту — українсько-натовське.
У грудні 2019-го екіпажі бригади вперше за 20 років відпрацювали дозаправлення в повітрі. Це не шоу. Для ударної машини з важким підвісом хвилини в повітрі й радіус — питання, чи дістанеш ціль і чи вистачить пального повернутися на запасний аеродром після обходу зон ППО.
Межа можливостей теж є. Су-24 вимогливий до обслуговування, шумний, помітний у тепловому спектрі. Він не замінює винищувач і не працює як сучасний стелс. Його місце — нічний або низьковисотний удар, швидкий відхід і постійна гра в «не бути на тій стоянці, куди вже летить ракета».
Бойовий шлях: від Слов’янська до роззосереджених зльотів
У 2014 році бойові Су-24М перебазували на Канатово й Миргород. За відкритими оцінками, у зоні АТО бригада виконала близько 150 бойових вильотів: удари по об’єктах біля Антрацита, мостах навколо Луганська, розвідка. Вже тоді з’ясувалося, що ПЗРК і зенітні комплекси для низьковисотної машини — головний ворог, а не ворожі винищувачі.
2 липня 2014-го біля Слов’янська по Су-24МР (бортовий 11) випустили чотири ракети з ПЗРК. Командир екіпажу Євген Булацик і штурман Олександр Трощин ухилилися від трьох; четверта влучила в лівий двигун. Літак пройшов близько 300 кілометрів на одному двигуні й сів уже з пожежею. Машину потім відновили — міняли кіль, стабілізатор, двигун. Цей епізод часто згадують не як «диво», а як приклад, наскільки тонкою є межа між бойовим вильотом і втратою екіпажу.
20 серпня 2014-го під Хрящуватим збили Су-24М бортовий 27; екіпаж катапультувався. 21 березня того ж року окрема аварія на посадці в Старокостянтинові: борт 83, льотчики встигли катапультуватися. Був і темний епізод: у вересні 2014-го пілот Кирєєв спробував викрасти Су-24МР у бік Росії; штурман протидіяв, пізніше суд дав 12 років.
Повномасштабне вторгнення поставило бригаду в іншу вагову категорію. У перші години 24 лютого 2022-го стоянки класичних аеродромів були під ударом. За публічними свідченнями, саме командування частини організувало підйом придатних машин і виведення їх з-під першого удару. Далі — вильоти на Гостомель, підтримка оборони на півночі й півдні, робота над Зміїним, удари під час деокупації Херсонщини. Окремо командира згадують у контексті операції на «Азовсталі»: демонстраційні маневри й удари, щоб відволікти ППО від вертольотів, які проривалися з вантажем до Маріуполя.
Втрати перших місяців були важкими. Відкриті бази фіксують збиті й розбиті борти під Бучею, Ізюмом, Бахмутом, над Чорним морем. 26 червня 2022-го під час операції навколо Зміїного втратили Су-24МР; пілот полковник Михайло Матюшенко і штурман майор Юрій Красильніков посмертно стали Героями України. Forbes у лютому 2024-го писав про 18 збитих бомбардувальників — це оцінка журналістів, не офіційна статистика Генштабу, і її варто читати саме як оцінку інтенсивності, а не як бухгалтерський акт.
16 червня 2026 року на Хмельниччині розбився Су-24М бригади під час бойового завдання. Загинули майор Богдан Загарулько та старший лейтенант Богдан Бабенко. Це нагадування, що навіть на четвертому-п’ятому році великої війни ресурс машин і людей не став «нескінченним».
Як бригада взагалі продовжує літати під постійними ударами по базі? Відкрита відповідь проста й жорстка: не тримати всі яйця в одному ангарі. Розосередження, короткі вікна на зліт, ремонт у польових умовах, повернення машин із консервації. У реальних кейсах часто саме технічний склад, а не лише екіпаж, вирішує, чи буде виліт завтра вранці.
Міфи, плутанина з «сьомою десантною» і типові помилки в новинах
Найпоширеніша помилка в пошуку — змішати 7 бригаду тактичної авіації з 7-м корпусом швидкого реагування Десантно-штурмових військ. Це різні види Збройних Сил, різна техніка, різні задачі. Корпус ДШВ — сухопутне об’єднання з бригадами на бронетехніці й БпЛА. 7 БрТА — авіація зі Старокостянтинова. Спільна лише цифра «7».
Другий міф: «Су-24 уже не літає, усе перекрили дрони». Дрони забрали частину тактичних ударів на малій дальності. Вони не замінили важкий носій крилатої ракети з екіпажем, який може змінити маршрут у повітрі, піти на запасну ціль і повернутися. Інша річ, що кількість таких вильотів лімітована погодою, ППО й ресурсом планера.
Третій міф: «уся бригада сидить у Старокостянтинові й чекає на ракету». База — вузол обслуговування, штаб і історичний дім частини. Бойова робота від 2022-го побудована на русі. Саме тому в стрічці тривог так часто з’являється назва міста: противник б’є по відомому місці, а не обов’язково по машині, яка вже стоїть за десятки кілометрів.
Четверта помилка — плутати Су-24М і Су-24МР. Зовні вони схожі. Завдання різні. М — удар. МР — очі. Коли в новині пишуть «збили бомбардувальник», інколи це був саме розвідник, і навпаки. Для розуміння втрат і змісту вильоту різниця принципова.
П’ятий штамп: «бригаду мали розформувати ще до 2014-го, отже вона випадково вижила». У місцевих матеріалах і спогадах пілотів справді фігурує загроза скорочення бази на початку 2010-х: наліт був мізерний, молодих екіпажів на Су-24 майже не готували, середній вік льотного складу перевищував 40. Війна 2014-го змінила політичне рішення. Це не романтика, а наслідок того, що держава вчасно не довела реформу парку, і єдина «сушкова» частина стала безальтернативною.
Командир, екіпажі і ціна кожного вильоту
Командир бригади — полковник Євген Богданович Булацик, начальник Старокостянтинівського гарнізону, льотчик першого класу. Народився 12 лютого 1977 року. У 2014-му був у тому самому підбитому розвіднику біля Слов’янська. З 2018-го командує частиною. Станом на липень 2022-го як командир екіпажу мав 51 виліт, з них 42 бойові; пізніше в біографічних довідках з’являються вже понад 170 вильотів і згадка, що під його керівництвом спланували близько 1300 бойових вильотів бригади. 1 серпня 2025 року Президент присвоїв йому звання Героя України. Він повний кавалер ордена Богдана Хмельницького й ордена «За мужність», має Хрест бойових заслуг.
Цифри нальотів тут не для «рейтингу героїв». Вони показують модель війни для цієї частини: командир не кабінетний. Ударна авіація малого парку не може собі дозволити розрив між штабом і кабіною. Водночас саме тому втрата одного досвідченого екіпажу б’є сильніше, ніж у масовій армії 1980-х.
Екіпаж Су-24 — завжди двоє. Льотчик веде машину, штурман тримає навігацію, прицілювання, роботу з підвісами. У публічних некрологах 2022–2026 років прізвища йдуть парами: Куліков і Савчук, Хмара і Негар, Волинець і Соломенніков, Загарулько і Бабенко. Це не випадковість жанру. Машина так побудована.
Окремий пласт — люди, яких не видно в кадрі злітної смуги. У 2014–2021 роках Миколаївський авіаремонтний завод НАРП регулярно повертав бригаді відновлені борти: розвідники 60, 54, 59, ударні 08, 20, 41. Після 2022-го ремонт став ще й польовим. Без цього розмова про «відновлення парку» була б порожньою.
Що змінилось для частини після 2022 року і що варто знати далі
Після лютого 2022-го в 7 бригади тактичної авіації змінилися три контури одночасно. Перший — тактика виживання бази: роззосередження важливіше за красиву лінійку на пероні. Другий — номенклатура ударів: від фугасних бомб і радянських ракет до західних крилатих. Третій — кадри: частину досвідчених екіпажів війна забрала в перші місяці, на зміну прийшли ті, кого до 2014-го майже не встигали садити на Су-24.
Старокостянтинів отримав звання «Місто-герой України». Командир публічно наголошував, що це не медаль однієї частини, а спільний рахунок міста, яке живе поруч із ціллю №1 для ворожої авіації й ракет. Для цивільного читача з Хмельниччини це практичний висновок: база — не «закритий об’єкт десь за містом», а частина місцевої безпеки, логістики й повітряних тривог.
Суміжне питання, яке майже завжди виникає після основного запиту: чи замінять Су-24 західними машинами. Прямої публічної програми «F-16 замість Су-24 у 7 бригаді» немає. F-16 і Mirage йдуть в інші бригади з іншим профілем. Поки є планери, двигуни, ракети й екіпажі, 7 БрТА залишається носієм дальнього удару на радянській платформі. Якщо парк вичерпається фізично, профіль частини доведеться збирати заново — уже на іншій техніці.
Другий суміжний аспект — набір і підготовка. На Су-24 не пересідають «з вулиці». Шлях іде через Харківський національний університет Повітряних Сил, наліт на L-39, потім довге введення в кабіну бойової машини під керівництвом інструктора. У відкритих інтерв’ю командира постійно звучить одна й та сама теза: результат тримають не слогани, а люди в окопах і в кабінах. Для авіабригади це означає ще й інженерів, без яких літак не виїде зі стоянки.
Ключові інсайти. 7 бригада тактичної авіації — не «ще одна авіачастина з красивим шевроном», а унікальний залишок ударно-розвідувального парку Су-24, який після 2022 року вбудували в західну схему дальнього вогню. Її сила — екіпаж плюс ремонт плюс уміння не стояти там, куди вже летить ракета. Її слабкість — той самий обмежений парк і ціна кожної втраченої пари льотчик–штурман. Якщо шукаєте новину про український Су-24, у більшості випадків шукаєте саме цю бригаду. Якщо бачите «7-му» поруч із десантом — це вже зовсім інша історія.